Три роки тому у Галини Петрівни згоріла хата. Добре, що того дня вона була на роботі. Пожежа знищила все: будинок, в якому вона народилася, виросла, виховала сина і приймала онуків. Тепер на місці її рідної домівки залишилася лише купа попелу та сліди чорного диму. Після трагедії син Артем і його дружина Ольга вирішили забрати Галину до себе. Жінка розуміла, що їм важко: Ольга працювала, а вдома на неї чекало безліч справ. Галина Петрівна відчувала себе тягарем, адже через тремтіння рук після пожежі вона не могла допомагати. — Сину, я бачу, як вам важко. Відвези мене до пансіонату. Тут, поруч із будинком, є хороший заклад. Я не буду вам тягарем, — сказала вона одного вечора.
— Добре, мамо, але почекаємо до травня. Погода стане теплою, за цей час ми встигнемо оформити всі документи, — запропонував Артем.
Настала весна, і як тільки на вулиці потепліло, Галина Петрівна нагадала синові про їх домовленість: — Ось і травень, час настав. Ви з Олею обіцяли мене відвезти.
— Гаразд, мамо, завтра ми тебе відвеземо, — погодився син.
Того вечора Галина тремтячими руками складала свої скромні речі: нічну сорочку, халат та домашні капці. Вранці вона попрощалася з онуками, перехрестилася і вийшла з квартири. Артем завів стареньку машину, і вони рушили в дорогу. — Артеме, ми ж проїхали поворот до пансіонату! — занепокоєно вигукнула Галина, помітивши, що вони звернули не туди.
— Там ремонт, потрібно об’їжджати, — швидко відповів син, а Ольга єхидно посміхнулася.
Машина їхала ще хвилин двадцять, і Галина почала впізнавати знайомі пейзажі: річку, ліс, будинки. Її серце стислося, коли вони заїхали до рідного села. Артем відчинив ворота, і перед її очима постав новий будинок. Галина Петрівна мало не втратила рівновагу, виходячи з машини. Перед нею стояв красивий дім, ще не до кінця завершений, навколо ходили робітники, подекуди лежали будматеріали, але все виглядало так, ніби пожежі й не було.
— Сину, це сон? Що відбувається? — запитала вона, не вірячи своїм очам.
— Мамо, ми не збиралися відвозити тебе до пансіонату. Ми вирішили відбудувати твій будинок. Тепер тут є все: туалет усередині, кабельне телебачення, навіть підігрів підлоги. Ми спеціально тягнули час, щоб закінчити будівництво до весни, — сказав Артем з усмішкою.
Галина не змогла стримати сліз і обійняла сина. Вона ще довго не могла повірити у це щастя. Відтоді Артем з Ольгою та онуками кожної суботи навідуються до бабусі в її новий дім.