Поки всі бояться і уникають циганок, у мене є історія про те, як одна з них змінила все моє життя і життя мого сина. Коли народилося моє маля, стосунки з чоловіком почали стрімко псуватися. Коли синові виповнилося два роки, ми вирішили розлучитися. Офіційна зарплата чоловіка була мізерною, а аліменти – ще меншими. Він жив на тіньовий дохід, і нам від цього не перепадало нічого. Після розлучення нам стало дуже важко.
Одного дня до мене постукала циганка, яка просила про допомогу. У неї на руках була дитина, і я не змогла відмовити.
— Не бійтеся, я не наврочу і не вкраду нічого, — сказала вона, — це просто стереотипи.
— Вкрасти у мене нічого, а в забобони я не вірю, — відповіла я.
Я віддала їй великий пакет із дитячим одягом, з якого виріс мій син, і ще трохи одягу для неї, який я вже не носила. Вона запитала, як може віддячити, але я не знала, що відповісти. Тоді циганка підійшла до мого сина, який спав у ліжечку, і прошепотіла йому щось.
— Це для загальної любові, — сказала вона з усмішкою.
Я не надала цьому значення і не повірила, що це вплине на мою дитину, але даремно. Зараз моєму синові 28 років, і він є улюбленцем усюди, куди б не пішов. Він легко знаходить спільну мову з будь-ким, ніколи не вступає в конфлікти і не має ворогів. Це стало можливим завдяки моєму маленькому, але доброму вчинку.
Тож не варто цуратися циганок…