Я майже нічого не пам’ятаю з того моменту, коли мене забрали у біологічних батьків. Єдине, що врізалося в пам’ять — це неприємний запах у квартирі та постійний плач дитини. Мені тоді було всього три роки, коли я опинилася у дитячому будинку. Як я дізналася пізніше, мої батьки мали пристрасть до алкоголю. Хтось із сусідів поскаржився, і соціальні служби приїхали та забрали мене і мого братика. На той момент йому було близько 8 місяців. Вийшло так, що братика усиновили, а мене — ні. Я була ще зовсім маленькою і не розуміла всього, навіть не знала, що у мене є брат.
У дитячому будинку я познайомилася з новими друзями, захопилася малюванням, і навіть вигравала призові місця на конкурсах. Але в глибині душі мені дуже бракувало материнської та батьківської турботи й любові.
Одного дня до мене підійшла вихователька та сказала: “До тебе прийшли гості. Це Ярослава та Остап, вони хороші люди. Мені здається, що ти їм сподобаєшся.” Я не чекала нічого особливого, адже дітей, яким більше семи років, рідко всиновлюють. Ярослава і Остап здалися мені добрими та чуйними. Ми пішли гуляти в парк на території дитячого будинку. Ярослава дістала яблучний пиріг і сказала: “Думаю, тобі сподобається, я його спеціально для тебе спекла.” Її турбота була такою теплою, що мені навіть захотілося назвати її “мамою”. Остап розповідав про свою собаку на ім’я Малюк, хоч вона і була величезною, зовсім не схожою на дитину.
Ми трохи погуляли, вони попрощалися, не обіцяючи повернутися. Але я відчувала, що вони ще прийдуть. І так сталося. За кілька днів Ярослава знову прийшла, і ми знову пішли на прогулянку. Під час розмови вона розповіла: “Надю, коли тебе привезли сюди, ти була ще зовсім маленькою. Тобі, мабуть, не сказали, але в тебе є маленький братик Максим. Ми його усиновили, коли він був ще немовлям, а зараз йому вже 5 років. Нещодавно ми дізналися, що в нього є сестра, і вирішили, що буде несправедливо вас розлучати. Ми хочемо тебе удочерити, якщо ти не проти.”
Я була на вершині щастя. Тепер я живу в люблячій сім’ї, де мене оточують турботою і любов’ю. Ми з братиком одразу знайшли спільну мову, і я неймовірно щаслива, що маю родину. Тепер у мене є тато, мама і братик — мрія, яка стала реальністю.