Я вийшла заміж одразу після університету і, чесно кажучи, майже нічого не вміла робити в домашніх справах. Проте я старалася навчитися. Згодом я народила двох дітей поспіль. І вся хатня робота, і турбота про дітей лягли повністю на мене. Чоловік у мене добрий, але весь час проводить на роботі, і вдома майже нічим не допомагає. Роман здебільшого тільки вказує на мої недоліки, замість того, щоб, наприклад, погуляти з дітьми, аби я мала час зробити щось інше. Йому навіть на думку не спадає, що я теж можу втомлюватися і просто фізично не встигаю виконувати всі обов’язки на високому рівні.
Одного ранку Роман прокинувся в поганому настрої, що, на жаль, трапляється з ним досить часто. Схоже, він переживає кризу середнього віку. Його футболка, яку я випрала напередодні, не відпрасувалася, а я цього не помітила – просто зняла суху річ і поклала до шафи. І ось зранку він підняв мені «настрій», заявивши в досить грубій формі: «Прання – це явно не твоє. Як і готування. Навіщо тоді взагалі братися?» Раніше я б розплакалася і зіпсувала собі весь день через такі слова від коханої людини. Але цього разу я вирішила вчинити по-іншому.
З того дня я повністю припинила прати й готувати. Зовсім. Моя логіка проста: по-перше, я вмію смачно готувати. Мої страви всім подобаються, окрім Романа, бо він сам не знає, чого хоче. Пиріжки йому не такі, млинці не підходять – і так з усім. По-друге, щоб так забруднити одяг, це треба неабияк постаратися. Але Роман у цьому досяг досконалості: може лагодити машину у новій футболці, а потім обурюватися, що її важко відіпрати. Тож його претензії щодо моїх «недоліків» я вважаю безпідставними.
Я вирішила згадати, що я жінка, яка має слухати свого чоловіка. Якщо він сказав не прати – значить, не прати. Чоловіка вистачило на тиждень. Він нервував, сам готував їжу для себе та дітей. До речі, після своїх ранкових докорів він швидко заспокоювався і ставав майже ідеальним. Якось увечері Роман підійшов і запитав, що на вечерю. Я спокійно відповіла, що не знаю. Сказала: «Роман, я вирішила слухатися тебе. Ти казав не братися за те, чого я не вмію. Тож я більше не перу і не готую».
Майже через десять років шлюбу я зрозуміла одну важливу річ: треба цінувати себе за будь-яких обставин. І ніколи не дозволяти нікому витирати об тебе ноги. Навіть найріднішим і найдорожчим людям. Ось такі мої висновки!