Мамин рідний брат, мій дядько Степан, уже багато років живе сам, оскільки тітка Ярина, його дружина, пішла з життя дуже рано. Вона була прекрасною людиною, і всі її любили. У дядька є син, який цього літа привів додому невістку, оголосивши, що скоро буде весілля.
Дядько Степан, будучи вже на пенсії, не мав особливих заощаджень і не був готовий до витрат, пов’язаних із синівським одруженням. Він дуже переживав, що не зможе подарувати нічого вагомого. Після довгих роздумів вирішив, що найкращим подарунком буде оформлення дарчої на будинок. Він хотів, щоб молоді одразу знали, що це їхнє подвір’я, могли робити ремонти й почуватися господарями.
Ми з мамою намагалися відмовити його від цього кроку. Мама пояснювала, що син і так єдиний спадкоємець і все, що має дядько, перейде до нього після його смерті. Вона навіть запропонувала позичити гроші, щоб Степан міг подарувати їх на весілля, а потім повертав би поступово, коли зможе. Але переконати старшу людину, особливо коли це стосується дітей, виявилося дуже складно. Уже наступного дня дядько пішов до нотаріуса.
Проте за годину він повернувся додому, зайшов до мами і несподівано попросив позичити гроші, оскільки передумав дарувати будинок. Як виявилося, нотаріус запитав у дядька, чи є у його дворі хлів або гараж. І, почувши ствердну відповідь, порадив зробити там віконце.
– Життя іноді складається несподівано, – сказав нотаріус. – Не виключено, що колись цей хлів стане для вас останнім прихистком.
Він розповів дядькові кілька прикладів із життя, які змусили Степана замислитися. Чужа людина змогла швидко переконати його в тому, чого не вдалося досягти нам із мамою.
Мама виконала свою обіцянку й позичила братові гроші на весілля. Тепер ми сподіваємося, що дядько добре житиме разом із сином і невісткою, а мама буде спокійна, знаючи, що в Степана залишилося власне житло на старість.