Мене звати Тетяна, і я працюю акушеркою в пологовому відділенні. Ми з чоловіком прожили разом уже вісім років, і весь цей час мріяли про дитину. Проте, скільки б ми не намагалися, завагітніти не вдавалося. Ми пройшли через численні медичні обстеження, здали багато аналізів, але лікарі так і не змогли знайти жодних проблем зі здоров’ям. Причина нашої безплідності залишалася незрозумілою. Щомісяця я з нетерпінням чекала на можливість завагітніти, радіючи кожній затримці, але кожного разу мої надії руйнувалися. Це завдавало мені великого болю. Я щодня допомагала іншим жінкам стати матерями, але сама не могла відчути радість материнства. Моя мама навіть радила мені залишити Олега і знайти іншого чоловіка, вважаючи, що проблема у ньому. Однак я любила свого чоловіка і почала серйозно розглядати варіант усиновлення.
Якось увечері, повертаючись додому, я побачила маленького хлопчика біля метро. Він був худорлявий і невисокий, але одягнений охайно. Він підійшов до мене і попросив трохи грошей на хліб. Я запитала, що сталося, і він розповів, що його батько важко хворіє, і вони не мають грошей навіть на їжу. Його мати померла під час пологів, і тепер він живе лише з батьком. Я дала йому гроші, і він подякував мені, а потім побіг до магазину. Пізніше я побачила, як він виходив із магазину, дбайливо тримаючи хліб, ніби це була найцінніша річ у світі. Я відчула радість, що змогла допомогти, і пішла додому. Незабаром моя колега Ірина запропонувала поїхати на семінар у сусіднє місто, де мав виступати відомий акушер-гінеколог. Він також мав прийняти пологи у жінки, яка чекала трійню.
Ми з Іриною вирушили на цей семінар. Професор Килина виявився справжнім майстром своєї справи. Він майстерно провів пологи, і невдовзі ми побачили трьох здорових немовлят. Я щиро привітала молоду маму з цим чудом. Але раптом я почула знайомий голос, який належав моєму чоловікові. Він потиснув руку професору і сказав: «Я так радий, що став батьком! Щиро вам дякую!» Я вийшла з кабінету і, дивлячись йому в очі, запитала: «Що ти тут робиш? Ти батько цих дітей?»
Я була настільки приголомшена, що ледь не втратила свідомість і сіла. Олег підійшов до мене і сказав: «Мені дуже шкода, але ти маєш мене зрозуміти. Я завжди мріяв про дітей. У нас із тобою це не вийшло, і тоді я зустрів Настю, яка завагітніла. Я не міг дозволити їй зробити аборт. Виявилося, що проблема не в мені». Я не змогла стримати сліз і пішла. Повернувшись додому, я вирішила подати на розлучення, не влаштовуючи сцен. Через тиждень я знову побачила того ж самого хлопчика біля метро. Він знову попросив трохи грошей. Я запитала: «Як справи у твого батька? Ти голодний?» Він відповів: «Ні, тато досі хворіє». Я представилася: «Мене звуть Тетяна. А як твоє ім’я?» Хлопчик відповів: «Саша. Мій тато працював на будівництві, але впав і сильно травмував спину. Тепер він не може працювати, і у нас немає грошей на їжу».
Мені стало дуже шкода цього хлопчика і його батька. Я запропонувала: «Давай я піду до вас додому, може, я зможу чимось допомогти твоєму татові». Коли я зайшла до їхньої квартири, мене вразила чистота і порядок. На дивані лежав чоловік, і коли я підійшла ближче, була шокована: «Льоша? Це ти?» Я не могла повірити своїм очам. Льоша був моїм хлопцем під час навчання в університеті, але моя подруга Олена відвела його в мене. Вони одружилися. Льоша теж був здивований побачити мене: «Таня? Я шкодую про все, що тоді сталося. Я завдав тобі багато болю». Я відповіла: «Це все в минулому. Дай подивлюся на твою спину». Травма виявилася серйозною, і Льоші була потрібна операція. Операція пройшла успішно, і він почав одужувати. Наші почуття відновилися, і ми вирішили одружитися. А через пів року сталося диво: я завагітніла. Пізніше я дізналася, що Настя покинула Олега, і тепер він сам виховує трьох дітей. Він намагався повернути мене, але безуспішно. Я люблю свого Олексія і з нетерпінням чекаю, коли наша дитина з’явиться на світ.