Самотнє життя завжди було для мене звичним. Відтоді, як я покинула батьківський дім у сімнадцять років, я повністю занурилася в навчання та роботу, і у мене не було ні часу, ні інтересу до романтичних стосунків. Були кілька короткотривалих романів, але нічого серйозного чи довготривалого. Під час одного з планових візитів до гінеколога я дізналася важку новину — у мене діагностували безпліддя. Ще не оговтавшись від шоку, я отримала дзвінок з невідомого номера. Мені повідомили, що моя мама потрапила до лікарні.
Я негайно помчала туди, дуже переживаючи за її стан. Прибувши до лікарні, я зустріла лікаря, який заспокоїв мене, запевнивши, що з мамою все гаразд і її випишуть через кілька днів. Тоді я й уявити не могла, що незабаром ми з цим лікарем закохаємося одне в одного і навіть одружимося. Ми почали проводити більше часу разом, і з часом організували скромне, затишне весілля. Мій чоловік мав двох дітей від попереднього шлюбу, які жили з ним. Через те, що я не могла мати власних дітей, я з радістю взяла на себе роль люблячої мами для них.
Пройшло менше року, як ми почали жити разом, і я несподівано дізналася, що вагітна, незважаючи на діагноз “безпліддя”. Я народила двох чудових малюків і намагалася впоратися з усіма обов’язками самотужки, поки чоловік був на роботі. Виховувати чотирьох дітей було нелегко, але це принесло мені неймовірне щастя.
На випускний старшого сина приїхала його біологічна мати. Вона вела себе зарозуміло, ніби сама виховувала дітей всі ці роки, хоча після розлучення жодного разу навіть не привітала їх із днем народження. Я була здивована, що вона взагалі пригадала про випускний. Під час церемонії кожен випускник мав подарувати букет квітів людині, яка для нього найдорожча. Син підійшов до мене з чудовим букетом лілій — моїх улюблених квітів — і сказав: “Дякую тобі за все, мамо! Дякую, що ти є в моєму житті!”. Мене переповнювали емоції, і я не змогла стримати сліз. Хоч я й не є їхньою біологічною матір’ю, мої сини вважають мене рідною, і це для мене найважливіше.