Валентину Прачеву з села Хотешів випало нелегке життя. Вже п’ять років минуло з того часу, як його молода дружина Жанна, у віці лише 25 років, відійшла у вічність. Вони прожили разом всього п’ять років. Діти майже щодня переглядають альбом з фотографіями матері, намагаючись зрозуміти, що мама вже ніколи не повернеться. Наймолодша, п’ятирічна Вікторія, взагалі не зможе зберегти спогади про матір.
“Це все було схоже на жахливий сон,” — розповідає Валентин. “Нічого не натякало на біду. Жанна без проблем носила нашого третього малюка, і ми, як родина, мали багато планів на майбутнє, виховували дітей. Я працював у столиці, заробляючи на будівництво нашого дому. Через три роки після весілля ми вже святкували новосілля. Всі внутрішні роботи я виконав самостійно. Але через півроку після народження Вікторії Жанна раптово знепритомніла. Раніше вона ніколи не скаржилася на здоров’я. Лікарі діагностували рак і сказали, що операція вже не допоможе. Через місяць Жанни не стало…”
Після цієї трагедії Валентину довелося адаптуватися до нових реалій. Він зрозумів, що справжні друзі проявляються у важкі моменти. Проте, на жаль, не всі поспішали допомогти. “Мені не було з ким поділитися своїм болем,” — говорить він. “Було важко навчитися виконувати ті обов’язки по догляду за дітьми, які зазвичай виконувала дружина. Було сумно усвідомлювати, що жодна з бабусь чи тіток не взяла на себе хоча б частину обов’язків по догляду за дітьми. У важкий момент на допомогу прийшла моя 19-річна двоюрідна сестра Тамара. Вона доглядала за дітьми три роки, поки я працював на заробітках. Навіть коли Жанна ще проходила обстеження, рідні не поспішали допомогти. Але сторонні люди підтримали. Я досі вдячний роботодавиці зі столиці, Вірі, яка підставила плече у важку хвилину. Вона й досі цікавиться нашими справами. Часто допомагають односельці-протестанти, особливо перед святами, коли вони приносять дітям подарунки. А Руслана з нашого села шиє сукні і дарує їх моїм донечкам.”
“Було нелегко змиритися з новими умовами,” — продовжує Валентин. “Але діти стали центром мого життя. Виникло питання: як заповнити відсутність матері, її теплоту, і як забезпечити дівчаткам необхідну жіночу підтримку? Найстарша донька, Христина, почала швидко дорослішати. Її допомога на кухні дуже важлива. Діти підросли, двоє старших вже ходять до школи: Христина вчиться в третьому класі, Максим — у другому. А Вікторія готується піти до підготовчої групи. Через різні розклади дітей важко організувати спільний відпочинок чи подорожі.”
Для зручності пересування Валентину потрібен автомобіль, але наразі це недосяжна мрія. Він розуміє, що для цього потрібно знову їхати на заробітки, але тоді не буде кому доглядати за дітьми. Всі троє дітей люблять малювати, а Максим мріє навчитися грати на гітарі. Але для цього потрібна машина, щоб возити його на заняття. Поки ці плани відкладаються, Валентин зайнявся впорядкуванням подвір’я. За кілька тижнів вони збудували паркан, а також планують облаштувати другий поверх будинку, коли з’являться додаткові кошти.
“Людина народжена для щастя, як птах для польоту,” — роздумує Валентин. Він не лише вдівець, але й людина зі своїми почуттями, мріями і цінностями, яка заслуговує на любов і жіночу підтримку. Однак після смерті дружини він так і не зустрів ту, яка б могла стати його супутницею в житті. Можливо, повторний шлюб — це шлях до подолання самотності і можливість знову відчути радість життя?”