Того дня Назар повертався додому пізніше звичайного, адже вчителька затримала після уроків учнів, які не зрозуміли тему. На вулиці був лютий мороз, і хлопець, кутаючись у куртку, все одно відчував, як холод пробирається до кісток. Він мріяв лише про одне: як дійде додому, зануриться в теплу ванну й нарешті поїсть. При думці про їжу його шлунок почав голосно бурчати.
Назар поспішав додому, коли помітив на узбіччі щось незвичне — літню жінку, що лежала нерухомо на землі. Він не зміг пройти повз і вирішив підійти ближче. Обережно торкнувшись її плеча, хлопець помітив, що бабуся ледве відкрила очі, але швидко їх закрила. Вона намагалася щось сказати, але не змогла вимовити жодного слова.
Озирнувшись навколо і не побачивши нікого, Назар швидко зателефонував батькові й попросив приїхати якнайшвидше. Увесь цей час він залишався поряд із жінкою, намагаючись її заспокоїти. Незабаром приїхав батько разом із швидкою допомогою, і бабусю відвезли до лікарні. Хлопчик дуже хвилювався за неї, постійно запитував у батька про стан жінки.
Згодом з’ясувалося, що бабуся, Вероніка Ігорівна, була почесним педагогом у минулому. Її врятував Назар, проявивши уважність і небайдужість. Ця історія стала відомою у місті, і хлопця нагородили грамотою за його героїчний вчинок. У школі всі вчителі почали ставити Назара в приклад іншим учням. Його вчинок нагадує нам, що уважність і турбота про ближнього можуть врятувати життя, і в світі, де часто панує байдужість, такі вчинки мають велику цінність.