Моя мама була неперевершеною. Вона дарувала свою любов всім навколо: допомагала людям, доглядала безпритульних тварин, обожнювала квіти. Її дім нагадував справжню оранжерею — квіти були всюди, і вона турбувалася про них з великою ніжністю. Я часто дивувалася її ставленню до рослин.
– Мамо, ти як з маленькими дітьми з ними!
– Так і є. Доню, хто не любить рослини, той не любить і людей. Те ж саме з тваринами.
У мами було три кішки, яких вона підібрала на смітнику, вимила і вилікувала. Тоді я поїхала вчитися, а мама була щаслива, що не залишилася сама. Роки йшли, і раптом я помітила, що мама почала швидко худнути. Відразу подумала, що це проблеми зі здоров’ям, і сама відвела її до лікаря. І тоді все змінилося.
Мама не хворіла довго. За півроку вона згоріла, але навіть тоді не доставляла мені клопоту. Вона не скаржилася і не плакала, а я сама доглядала за нею.
Після її смерті я не могла знайти собі місця, все було дуже важко. Врятував мене Андрій. Він завжди був поруч, підтримував і допомагав у всьому. Згодом ми переїхали разом у мамину квартиру, і я продовжувала доглядати її орхідеї та котів. Через деякий час ми з Андрієм одружилися. Я рідко спілкувалася з його рідними, бо свекруха завжди мене лякала — вона була сувора, педіатр ще радянського гарту, в костюмі і з гулькою на голові.
Коли я завагітніла, ми вирішили поїхати на тиждень до Карпат, щоб відпочити. Але виникло питання, хто буде доглядати за квартирою та котами. Андрій запропонував залишити ключі його матері, і я погодилася. Тиждень минув швидко, але я вже дуже хотіла додому, відчувала, що щось не так. Як тільки я зайшла в квартиру, побачила брудні сліди на підлозі, немиті горнятка в раковині. Але найбільше мене вразила тиша. Коти не вибігли мене зустрічати, а з підвіконів зникли орхідеї та інші рослини. Мені стало важко дихати. Я не стрималась і почала кричати на чоловіка. Ми відразу поїхали до свекрухи.
– Де мої коти? Де квіти?
– Там, де і мають бути — на смітнику. Тобі скоро дитину народжувати, а ти навіть голову не включаєш. Я змушена подбати.
– Чому я не думаю?
– Коти переносять хвороби, глистів. А рослини викликають алергію. В таких умовах неможливо дитину виховувати. А хто потім лікуватиме?
Сльози покотилися по моїх щоках, серце обривалося. Це ж все було мамине! Як можна так?
– Правду мама говорила: хто не любить тварин — не любить людей. Не знаю, як ви працюєте лікарем, але більше не приходьте до мого дому.
Я йшла геть, а вона щось кричала за мною. Андрій пішов за мною, і ми поїхали на смітник. Нам вдалося знайти одного кота. Сподіваюсь, решта потрапила в добрі руки. Не розумію, як можна так чинити? Чому вона не бачить, що це неправильно?