Не знаю, як так склалося, але у моєї мами особлива любов до мого брата, і часом здається, що я в цьому домі наче чужа. Брат одружився за рахунок батьків: переїхав жити до будинку, який вони подарували, а роботу отримав завдяки зв’язкам нашого батька. А я ж вийшла заміж за самостійного чоловіка. Ми живемо у будинку, який він побудував разом зі своїм батьком. У нас немаленьке господарство: кури, корови, кролі, вівці, а ще є земельна ділянка на 50 соток. Одним словом, живемо добре.
Ми практично нічого не купуємо в магазині, лише деякі дрібниці. У нас є все: молоко, сир, творог, м’ясо, яйця, картопля, яблука, горіхи, ягоди, овочі… Але одного дня мама, яка живе через дорогу від нас, почала навідуватися до нас по суботах і, навіть не питаючи, забирати продукти для брата.
Вона завжди казала, що любить нас однаково, тому й хоче, щоб у всіх було порівну. Але про витрати на корми для тварин, про працю, вкладену в наш город, вона чомусь не згадувала. Так тривало довго, поки я не вирішила провчити брата. Думаю, покличу його допомогти копати картоплю. Якщо погодиться – хай бере, скільки хоче. Якщо ні – це вже його вибір.
Брата не було цілий день. Увечері я йому зателефонувала та запитала, скільки картоплі йому потрібно. А він відповідає:
– Ну, одного мішечка вистачить, сестро, бо в нас у будинку мало місця. Але це на перший раз, потім ще заїду.
Коли він прийшов, мама з гордістю показала йому, що підготувала: курку, мішок картоплі, овочі, фрукти, улюблені ягоди його дружини, три літри молока і яйця.
– З тебе 500 гривень, – сказала я з усмішкою, – і це ще за мінімальними підрахунками.
Мама з братом були шоковані моїми словами і назвали мене скупою та егоїсткою. Вони пішли, обурюючись на мене. Сподіваюся, цієї суботи брат більше до мене не прийде.