У мене справжня проблема – не можу знайти няньку для своєї Мілашки. Міла – це моя донечка, їй два роки. Вона у мене дуже активна, але водночас спокійна дівчинка. Коли я була вагітна, всі навколо бігали та з нетерпінням чекали її народження. Та після пологів, здається, вона стала нікому не потрібна, крім нас – її батьків.
Через іпотеку мій чоловік на початку працював за двох. Тепер, коли Мілашці вже два роки, я теж вирішила повернутися на роботу. Але постала проблема – не було з ким залишити дитину. У нас вже було три няні, і жодна не виправдала довіри. Перша залізала в наші шафи, друга вкрала мої парфуми, а третя зникла в найбільш невідповідний момент, навіть не попередивши, що не прийде.
Того дня ми з чоловіком збиралися на роботу, чекали, коли прийде няня. Чоловік уже стояв надворі, прогрівав машину, а няні все не було. Я телефон розривала від дзвінків, а вона лиш надіслала смс: «Я не прийду». Тоді я зрозуміла, що єдина людина, яка може допомогти, – це моя бабуся. Подзвонила їй: *”Бабусю, виручай!”* І з того часу моя бабуся нас рятує, поки я шукаю надійну няню і працюю.
Моя бабуся вже старенька, їй 75 років, ходить вона повільно, і, звісно, бігати вже не може. Через це на вулицю з Мілою не виходить – боїться, що не встигне за нею. Чому я не попросила допомоги у мами? Моя мама ще молода, їй немає навіть 40 років, але вона з батьком працює весь тиждень, і я не турбую її у вихідні – мама обожнює ходити в театр.
Зі свекрухою ж мені, на жаль, не пощастило. Їй 50, не працює, весь час проводить з подругами, відвідуючи ресторани, кафе, театри. Ще коли я була вагітна, вона прямо заявила, щоб я на неї не розраховувала: *”Дивись мені. Народиш – не дзвони, я з вашою дитиною сидіти не збираюся. Це ваші клопоти. Викручуйтеся самі. Наймайте нянь.”* З цього часу ми не спілкуємося. Я не забороняю їй бачитися з онукою, але вона й сама не виявляє інтересу до Міли. Тож наразі моя донечка з прабабусею, бо інших варіантів у нас просто немає.