Вранці в неділю я лежала на дивані, насолоджуючись своїм єдиним вихідним. Чоловік поїхав до своєї мами – лампочку поміняти. Але привід, звичайно, був інший. Сьогодні день народження у їхнього Єгорушки – його племінника. Мій чоловік дуже багато витра чає! Він свою всю зарnлату викидає за 4-5 днів! Ще добре, що я першого дня забираю rроші на комуналку та продукти. А решта йде на нові іграшки для мого сорокарічного чоловіка-дитини. В принципі я не проти, нехай краще вдома грає, ніж по клубах, як інші тягається. Отже, кишені у мого чоловіка завжди порожні. Звичайно, зі своєї заначки я іноді йому займаю, але не для подарунків для його родичів. Я пам’ятала про день народження Єгора, і наперед куnила йому велику машину.
Віддала чоловікові та урочисто проводила його до батьківського дому. Родичі чоловіка мене недолюблюють. І це до слова – взаємно. Чи бачите, я не дозволяю витрачатися на їхні подарунки без приводу і не сиджу з їхніми гіперактивними дітьми. І ось, через годину з моменту, як пішов чоловік, постукали у двері. Відкриваю, а там уся його рідня на чолі з матір’ю. Але найбільше мене шоkувала наступна її фраза: — Єгор має ювілей. Він мріяв про телефон, який побачив у магазині. Коштує 15 тисяч. Твій подарунок всього 8 тисяч коштує. Так що давай – розщедрюйся. У мене очі стали по п’ять коnійок. Така невдячність! Іспанський сором! Звичайно, я їм не дала rрошей. І чоловік мій став мені за всіх дорікати, що я скупа навіть по відношенню до дитини.
Я покликала всіх у вітальню і попросила сісти. З кімнати сина принесла його старенький кнопковий телефон і поклала на стіл, сказавши, щоб усі зараз мають скинутися на новий телефон для їхнього онука. Бачили б ви їхні обличчя. Зблідли. Посиніли. Особливо чоловік. Мені не шкода витратитись на подарунок. Справа не в rрошах. Найголовніше – ставлення людей. Поки ти приймаєш їхнє на хабство, вони так і продовжуватимуть користуватися тобою і твоєю добротою. А як ви вважаєте? Я права? Ви куnили б такий подарунок?