Я вийшла заміж за Ігоря, коли мені було 50 років. Це мій другий шлюб, і ми вже десять років разом. Він чудовий чоловік, але його дорослі діти часто завдають мені клопоту. Моя дочка Оксана, якій зараз 40 років, п’ять років тому переїхала зі своєю родиною до Канади. Перший шлюб тривав лише кілька років, і я здебільшого виховувала Оксану одна. Коли вона вийшла заміж і поїхала, самотність змусила мене прийняти пропозицію Ігоря.
Ігор — вдівець, у нього дві дочки і син, всі вони мають свої родини. Ми живемо в його сільському будинку, займаємося городом і господарством. Наше життя було тихим і розміреним, поки його діти не почали часто приїжджати. Вони приходять, чекаючи смачних обідів, а потім йдуть із повними сумками наших продуктів. Навіть у найскладніші періоди, як-от збір урожаю, вони не пропонують допомогу. Вони з’являються під вечір, забирають свою частку й спокійно йдуть, не доклавши жодних зусиль. Мені все більше здається, що вони не цінують мого внеску у життя їхнього батька.
Мене починає турбувати думка про те, що якщо з Ігорем щось трапиться, його діти можуть не врахувати все, що я зробила для нього. Можливо, вони навіть спробують виселити мене з будинку. Тим часом Оксана наполягає, щоб я переїхала до Канади. Вона каже, що поки я доглядаю за чужими онуками, вона витрачає значні кошти на виховання своїх дітей. Ця ситуація мені не дає спокою. Чи варто залишатися тут, де я прожила десять років із чоловіком, чи, можливо, настав час подумати про себе та дочку і переїхати до Канади?