Олена, залишившись сама після смерті чоловіка, пережила важкий період скорботи та самотності. Звикнувши до сільського життя, вона важко справлялася з господарством. Коли її діти, Олексій та Лариса, несподівано приїхали з міста з пропозицією ще більше збільшити господарство заради економії на продуктах, Олена одразу зрозуміла, що їхні наміри були не зовсім щирими. Вони більше думали про власну вигоду, ніж про її здоров’я та стан.
Її відповідь була рішучою, хоча й засмутила дітей. Вона наважилася сказати те, що роками накопичувалося всередині: важка фізична праця на городі та догляд за тваринами виснажували її, а тепер, без чоловіка, це стало ще важчим. Олена була втомлена й прагнула спокою на пенсії. Вона більше не хотіла піддавати своє здоров’я ризику.
Після від’їзду дітей, Олена вирішила змінити підхід до свого життя. Замість виснажливих робіт у полі та догляду за великим господарством, вона посадила квіти на своєму городі. Квіти стали символом її внутрішнього відродження та початку нового, спокійного етапу в житті. Їй хотілося насолоджуватися красою та миром, замість того, щоб постійно турбуватися про город і важкі господарські справи.