Тетяна з нетерпінням чекала повернення сина, який демобілізувався. Вона приготувала його улюблені страви, дістала цивільний одяг і хвилювалася, чи все буде добре. Син повернувся додому надвечір, але не один. За ним стояла дівчина з маленьким хлопчиком, якому на вигляд було років три.
— Мамо, познайомся — це Інна та Антоша, наші гості, — сказав Стас.
Після вечері, коли нагодовані гості вже спали в їхній кімнаті, Стас почав розповідати матері історію свого знайомства з Інною та хлопчиком. Він чекав на свій поїзд на залізничному вокзалі в Києві, коли до нього підійшла дівчина і попросила доглянути сина, поки вона стоятиме в черзі за квитками.
— Як тебе звати, хлопче? — запитав Стас, коли вони залишилися одні.
— Мама називає мене Антошкою, а баба Галя — байстрюком, — невинно відповів хлопчик.
— А тато як тебе називає? — запитав Стас.
— Тато тепер на небі, — тихо сказав Антошка.
Стас продовжував спілкуватися з хлопчиком, пригощаючи його морозивом, поки не повернулася Інна. Вона була засмучена, бо квитків не було, і дівчина розплакалася. Квитки були розпродані на кілька днів вперед, а грошей на додаткове проживання у неї не було.
Інна розповіла, що виросла в дитячому будинку на Закарпатті і вийшла заміж за чоловіка, який привіз її до села під Києвом. Проте після його смерті в аварії свекруха виставила її з сином за двері. Тепер Інна хотіла повернутися до своєї кімнатки в комуналці, але через затримку не вистачало грошей на дорогу назад.
У цей момент оголосили посадку на поїзд Стаса, і він запропонував Інні поїхати з ним:
— Інно, поїдемо до моєї мами. Вона добра, у нас великий будинок, місця вистачить. Якщо вам сподобається, залишитеся, а якщо ні — поїдете до себе.
Так Інна з Антошкою опинилися в домі Тетяни та Стаса. Хлопчик швидко прив’язався до нової родини, називаючи Тетяну бабусею, а Стаса — татом. Інна спершу намагалася виправляти сина, але Тетяна заспокоювала її:
— Підросте, зрозуміє.
Згодом стало ясно, що нічого виправляти не потрібно — Стас і Інна закохалися і одружилися. Через деякий час у них народилася дочка.
Часом щастя приходить несподівано. Головне — не пройти повз і не прогаяти свій шанс.