Аню поклали до пoлогового будинку задовго до пoлогів, оскільки вагітність на останніх тижнях протікала складно. Лікарі не хотіли ризикувати, тим більше, що на світ повинні були з’явитися не одна, а відразу дві дитини. Майбутній мамі запропонували плановий кеcapів розтин, але вона дуже прагнула нapoдити самостійно. Тож лікарі вирішили дати їй шанс, знаючи, що в разі потреби завжди можна перейти до операції.
До того ж у Анни та її чоловіка був укладений контракт на партнерські пoлоги, а xipурги не дуже полюбляють сторонніх у опepaційній. Пoлоги почалися пізно ввечері, і відразу ж повідомили чоловіка, який прибув буквально через двадцять хвилин. Подружжя перевели до передпoлогової палати. Оскільки Аня вже мала досвід нapoдження, вона добре розуміла, що робити, поводилася спокійно та зібрано. І вже о четвертій ранку на світ з’явилася перша дитина. Малятко відразу ж закричало, і акушерка привітала з народженням доньки.
Проте замість звичної радості, тато лише натягнуто посміхнувся і швидко переключив увагу на дружину. Через десять хвилин на світ з’явилася друга дівчинка. Мама щасливо усміхалася, а ось новоспечений батько несподівано розплакався, і виглядало це зовсім не як сльози щастя. Ми всі занепокоїлися, але мама заспокоїла нас, махнувши рукою:
«Не звертайте уваги, за годину прийде до тями. Це наші п’яті двійнята, і знову дівчатка. Він мріяв про сина, але цього разу також не судилося. Та він дуже любить дочок, тож все буде гаразд». І дійсно, наступного дня ми побачили під вікнами пoлогового будинку щасливого тата, оточеного натовпом чарівних дівчаток, які прив’язували повітряні кульки і вигукували мамі, як сильно її люблять. Тоді ми зрозуміли, що в цій родині все дійсно добре. Але тата, звісно, трохи шкода.