Ганна сиділа на лавці у сквері лікарні, відчуваючи глибоку самотність. Сьогодні їй виповнилося 70 років, але святкувати не було з ким. Ні син, ні донька не привітали її, хоча б сусідка по палаті згадала і подарувала їй хустинку, а медсестра пригостила яблуками на честь її дня народження. Персонал у пансіонаті, де вона перебувала, здавався зовсім байдужим. Її сюди привіз син, коли попросив переписати квартиру на своє ім’я. Він переконував, що нічого не зміниться, і вона продовжуватиме жити у своїй квартирі. Проте після підписання документів, син з дружиною переїхали до неї, і невістка постійно була незадоволена. Спочатку син захищав матір, але згодом став байдужим до цих конфліктів. А потім вони сказали Ганні збиратися в пансіонат — підлікувати здоров’я і відпочити. “В богадільню мене здаєш?” — гірко запитала вона сина. Той запевнив, що це лише на місяць, але минуло вже два роки, а він так і не відвідав її.
Ганна згадувала, як образила свою дочку заради сина. Вона колись переїхала з села в місто з чоловіком, де жили небагато, але все ж мали свій город. Коли чоловік трагічно загинув, Ганна залишилася сама з двома дітьми і працювала без відпочинку, щоб поставити їх на ноги. Син постійно вимагав допомоги, а дочка Дарина намагалася сама з чоловіком накопичити на квартиру. Ганна ж віддавала всі гроші синові, і через це дочка часто сварилася, кажучи, що мати повинна відкладати на свою старість, а не допомагати лише синові.
Згодом у сина виявили хворобу, на лікування якої потрібні були гроші. Ганна, не знаючи, що робити, віддала останні заощадження синові, через що Дарина змушена була взяти кредит. Коли син вирішив купити собі квартиру, дочка не витримала і сказала, що більше не вважає її своєю матір’ю.
Пройшли роки, і ось Ганна почула знайомий голос: “Мамо!” Вона повільно повернулася і побачила дочку, Дарину. Дочка розповіла, як довго шукала її і, нарешті, дізналася правду від брата. Вони довго говорили, і Ганна дізналася, що у неї вже є двоє онуків. Відтоді вона живе з Дарининою родиною у трикімнатній квартирі і радіє кожному дню, проведеному в колі близьких людей, забуваючи про свої дні в пансіонаті.